Рідкий Гелій – унікальний холодоагент, який слугує основою низькотемпературної електричної надпровідності.
10 липня 1908 року в голландському місті Лейден з’явилася найхолодніша точка на Землі. В той день професор Лейденського університету Гейке Камерлінг-Оннес (нід. Heike Kamerlingh Onnes) вперше отримав невелику порцію рідкого Гелія, охолодивши його до температури в 4°К (мінус 269°C). А в 1938 році в журналі Nature вийшла стаття Петра Леонідовича Капіци, в якій він описав дивовижний феномен: якщо Гелій охолодити до так званої критичної температури (в дослідах П.А. Капіци вона становила 2,17°К, або мінус 270,98°C при тиску 0,05 атмосфери), у нього повністю пропадає тертя, або, точніше, в’язкість. Так було покладено початок двох найважливіших для сучасної квантової фізики явищ – надпровідності й надплинності.
Рідкий Гелій – рідкий агрегатний стан Гелія, безбарвна хімічно інертна рідина, прозора і надзвичайно важко помітна поглядом з-за малого показника заломлення світла (прибл. 1,038). Найважливішою особливістю рідкого Гелія є його надзвичайно низька температура кипіння – всього 4,215°К при атмосферному тиску.
Іншою унікальною властивістю рідкого Гелія є неможливість його заморожування при тиску менше ніж 2,5 МПа навіть при охолодженні до абсолютного нуля! До слова, розглянути твердий Гелій чи не простіше, ніж рідкий – їх показники заломлення світла дуже близькі один до одного.
Нарешті, після охолодження рідкого Гелія до температури нижче 2,17°К (т. зв. «лямбда-перехід») починають проявлятися його квантові властивості: властивості надплинності й колосальної теплопровідності.
У рідкому агрегатному стані при атмосферному тиску Гелій відрізняється дуже малою питомою вагою (всього 125 кг/м³), низькою теплотою пароутворення (але високою теплоємністю, характерною для Гелія), невисокою теплопровідністю.
